Консультація для батьків агресивних дітей 

При взаємодії з агресивною дитиною:

• Приймайте дитину такою, яка вона є;
• Висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;
• Розширюйте кругозір дитини;
• Включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значення у виконуваній справі;
• Ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.

Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися.

Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження, то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.  

Консультація для батьків дітей, які відчувають страхи

Що таке дитячі страхи — вияв природної боязкості, вередування чи наслідок нервованості та переживань, яких зазнала мати під час вагітності? На відміну від багатьох інших дитячих проблем, про які фахівці часто з повною впевненістю заявляють батькам, що з віком усе мине, дитина переросте, — про цю так сказати не можна. Дитина росте, і страхи ростуть разом із нею.

Природу страху зрозуміти складно. Це одне з почуттів, яке людина відчуває з перших днів свого життя. Здавалося б, чого боятися новонародженому маляті? Та вчені довели, що страх і стурбованість матері передаються дитині. Підростаючи, діти розуміють, чого бояться батьки, через що нервують, і починають боятися разом із ними. Малята бояться чимось засмутити старших, потрапити під гарячу руку, бояться почуватися непотрібними дорослим. Інколи страхи роздуваються до величезних розмірів.

Зміст страхів багато в чому визначається віком. У дітей до одного року він виражається в інстинктивній тривозі при голосних звуках, відсутності матері, появі чужих людей. У два-три роки діти бояться самотності й темноти. До шести років у них розвивається бурхлива фантазія, образне мислення в поєднанні з наївністю та сугестивністю. Книжки, фільми, почуті розмови й реальні події дають багату поживу для фантазії. Звідси й страхи, пов’язані з враженнями, отриманими ззовні. Страхи збільшуються, конкретизуються, супроводжуються агресією. Діти бояться казкових героїв, що уособлюють зло, вигаданих дитячою уявою істот, які «ховаються за рогом» або «живуть під ліжком», страшних снів, батьківського покарання, бійки, скандалу, смерті близьких, грози, буревію, пожежі.

На жаль, дорослі не завжди звертають увагу на те, що їхню дитину переслідує якийсь страх, і вже тим паче не переймаються тим, що коїться в душі їхнього сина чи дочки. Чимало дітей не схильні ділитися своїми переживаннями. Причин може бути безліч, приміром страх здатися боягузом, або ж, що нерідко трапляється, дитина боїться так сильно, що сама думка про розмову на цю тему жахає її. Страх може бути зовсім незначним, на думку батьків, але в сприйнятті дитини він цілком живий і реальний.

Якщо дитина відчуває страхи:

•  Приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;
• Розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;
• З розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;
• Заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

Консультація для батьків дітей, схильних до брехні

Джерело брехні

Страх. Найчастіше це прагнення уникнути покарання. Зрозуміло, що йдеться про проблеми у сімейному вихованні. Дитина у такій сім’ї повинна чітко підкорятися волі батьків, їм не суперечити. З часом, малюк починає віддалятися від батьків, приховувати справжні свої думка і дії, а згодом - схилятися і до брехні.

Батьки! Нагадуємо всім відомий факт, що Ви є зразком для наслідування. Часто все починається з того, коли діти стають свідками брехні зі сторони батьків. Дитина запам’ятовує такі ситуації, а згодом, такими штампами, обов’язково, скористається. І тут, головне… почати, а вдруге - вже буде значно легше. І чим довше дитині вдається обдурювати дорослих, тим складнішою стає проблема виходу на шлях правди.

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил: 

• Частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;
• Якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з’ясувати причину неправди;
• Знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв’язати цю проблему;
• Не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

Консультація для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1.      Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2.      Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3.      Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

4.      Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5.      Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6.      Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7.      Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8.      Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9.      З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи занять танцями.

10.        Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно чинити роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.